Geografie wyobraźni
Haiti, Singapur, Kongo, Białoruś, Turcja – to kraje przywoływane w projektach artystów i artystek zaproszonych na tegoroczną Maltę. Rozstrzelone na mapie świata geograficzne miejsca zyskują swoją tożsamość w gestach, ruchach, wierzeniach i kulturze zamieszkujących je ludzi. To dzięki ich wyobraźni geografii zostaje nadany sens, a jednocześnie sama ta wyobraźnia jest zależna od geograficzno-kulturowych uwarunkowań. I właśnie tę lokalność wyobraźni, jej płynność, czasowość, ruch chcemy uczynić tematem tegorocznej Malty. Jak lokalność się przekształca i jak przekształcają ją artyści? Nie przyklejamy wybranym projektom etykietek egzotycznej inności, narzucanej długo w Europie temu, co dalekie. Wręcz przeciwnie, interesuje nas ukazanie lokalności w świecie globalnych przepływów i transferów artystycznych, zarówno tych dobrowolnych, jak i wymuszonych wojną czy sytuacją ekonomiczną.
Inspiracją do takiego myślenia o programie była twórczość tureckiego pisarza Orhana Pamuka, zdobywcy literackiej Nagrody Nobla w 2006 roku, którego powieść Nazywam się Czerwień jest podstawą zamówionej na tegoroczny festiwal opery Ja, Şeküre. Jej autorem jest jeden z najciekawszych polskich kompozytorów średniego pokolenia, Aleksander Nowak. Libretto i fragmenty muzyczne opery zostaną zaprezentowane podczas Malta Festival Poznań 2023. Wydarzeniu będzie towarzyszyć spotkanie z Orhanem Pamukiem.
Cała twórczość Orhana Pamuka koncentruje się na zderzeniu dwóch obszarów kulturowych – zachodniego i wschodniego. W Nazywam się Czerwień to zderzenie odbywa się w polu estetyki, a dokładnie myślenia o obrazie. Za pomocą zderzenia osmańskiej tradycji malarstwa miniaturowego i renesansowej sztuki wenecjańskiej, opartej na odzwierciedlaniu rzeczywistości, pisarz kreśli obraz Turcji rozdartej między Azją a Europą. Jednocześnie stawia pytania szerzej, o relacje między lokalnym a światowym, peryferyjnym a centralnym, między ruchem a osiadłością. Wprowadza do dyskusji temat przepływów kulturowych, krążenia i przemieszczenia idei, mentalności, praktyk, które są kluczowe dla zaproszonych w tym roku artystów i artystek performatywnych.
The Divine Cypher afrobrazylijskiej twórczyni Any Pi jest efektem badań artystki nad haitańskim dziedzictwem wudu i jego miejscem we współczesnej haitańskiej wyobraźni, tj. we współczesnych haitańskich tańcach miejskich. Efektem wieloletniego projektu badawczego jest również spektakl Yishun Is Burning singapursko-niemieckiego twórcy Choy Ka Faia, który od lat analizuje różne formy azjatyckiego szamanizmu. W obu spektaklach dokumentalny opis rytualnych doświadczeń zderza się z wyobraźnią twórców, którzy pokazują, jak tradycja zostaje przechwycona przez współczesne formy taneczne. Spektakl Patricka Zizy Dandyism nawiązuje z kolei do kongijskiego zjawiska dandyzmu, ukazując bogactwo i oryginalność kongijskiej wyobraźni, która przechwyciła styl europejskich dżentelmenów i wykorzystała go na swoje sposoby i potrzeby. Z kolei białoruski perfomer Igor Shugaleev w spektaklu Ich heiße Frau Troffea w reżyserii Sergeya Shabohina opowiada o swoim doświadczeniu poszukiwania wolności, którą odnajduje w ruchu ciała na berlińskich rave’ach – performer prześladowany przez reżim Łukaszenki musiał opuścić Białoruś w 2020 roku.
Wszyscy wymienieni artyści przez ciało, ruch, obraz ukazują, jak wyobraźnia przechwytuje i wyraża w nowych formach stare praktyki, jak taniec staje się doświadczeniem wolności, jak to, co dalekie, staje się bliskie dzięki sztuce. Jednocześnie przyglądając się historiom i doświadczeniom, które jeszcze niedawno znajdowały się poza zainteresowaniem europejskich teatrów i festiwali, udowadniają, że europocentryczna perspektywa czytania rzeczywistości jest ograniczona. Wprowadzanie pozaeuropejskich historii i doświadczeń do europejskiego mainstreamu jest praktyką dekolonialną, która odzwierciedla społeczno-kulturowy kontekst współczesnej Europy. Utrzymuje również europejską kulturę w ruchu.
Nie oznacza to, że europejska międzykulturowość nie jest naznaczona problemami. W samej twórczości Pamuka bohaterowie z jednej strony opowiadają się za europejską racjonalnością, postępem i nowoczesnością, z drugiej – nie potrafią emocjonalnie wyjść poza granice swojego świata i zastygają w inercyjnym trwaniu. Międzykulturowość jest realnym wyzwaniem współczesnej Europy, o czym będziemy mówić w ramach Forum (organizowanego od wielu lat cyklu otwartych debat i spotkań autorskich). Jak utrzymać balans między zderzającymi się z sobą siłami kulturowymi, jak się modernizować, nie zatracając własnej tożsamości? Przyjrzymy się tematom związanym z Turcją – zarówno jej paradoksalnemu laicyzmowi, układom z Europą, jak i miejscu islamu w samej Europie oraz relacji centrum-peryferia we współczesnej kulturze.
Nie zapominamy, że siła sztuki tkwi nie tylko w krytycznym spojrzeniu na rzeczywistość, lecz także w kreowaniu przestrzeni na odreagowywanie smutku czy lęku we wspólnym świętowaniu. Festiwal zainauguruje parada uliczna, która połączy ludzi różnych kultur, pokoleń i doświadczeń. Najmłodszych uczestników i uczestniczki z rodzinami zapraszamy na spektakle Teatru Czerwona Walizka i Teatru Mozaika, które odbędą się w przestrzeni publicznej.
Publiczności będzie również służyć jak co roku Centrum Festiwalowe: miejsce koncertów i silent disco, forumowych dyskusji, warsztatów dla dzieci, a także otwartych spotkań przy kawie i nieformalnych rozmów o wydarzeniach festiwalowych. W tym roku Centrum Festiwalowe będzie zlokalizowane w siedzibie Fundacji Malta, w samym sercu miasta, w zabytkowym budynku Arkadii przy ul. Ratajczaka 44. Ogromną otwartą przestrzeń z wyjściem na taras, z którego widać panoramę miasta i pl. Wolności, zaaranżuje dla festiwalu Olga Strizhniova. Tu odbędą się koncerty, m.in. koncert turecko-holenderskiego duetu Aktaş Erdoğan & Erol Leenhouts, oraz twórcze działania dla dzieci w ramach kuratorowanego przez Maję Brzozowską i Elżbietę Niewiadomską-Wieczorek programu Wolno Dzieciom, który w tym roku obchodzi swoje 10-lecie. Wszystkie wydarzenia realizowane w Centrum będą nieodpłatne.
Na muzyczny finał tegorocznej Malty złożą się koncerty Natalii Nykiel, Baascha i Bass Brass, oraz afterparty prowadzone przez DJ Blika feat. Dominika Płonka. To niezwykłe, electro-popowe widowisko muzyczne realizujemy we współpracy z Grupą Stonewall, organizatorem Poznań Pride Week, czyli największego po warszawskiej Paradzie Równości wydarzenia LGBT+ w Polsce.
Mamy nadzieję, że tegoroczny program otwiera perspektywę na doświadczenia rzeczywistości, których nie znamy, chociaż czasami są tuż obok. Taki festiwal staje się miejscem upodmiotowienia i praktyk dekolonialnych, pozostając przestrzenią otwartą i zapraszającą.
*** UA ***
Міхал Мерчиньский, Дорота Семенович
ГЕОГРАФІЇ УЯВИ
Гаїті, Сінгапур, Конго, Білорусь, Туреччина – ці країни згадуються у проектах митців, запрошених на цьогорічну Мальту. Географічні місця, розкидані на карті світу, набувають своєї ідентичності в жестах, рухах, віруваннях і культурі людей, які тут живуть. Завдяки їхній уяві географія набуває сенсу, та водночас сама їх уява залежить від географічних і культурних умов. Саме цю локальність уяви, її текучість, мінливість і рух ми хочемо зробити темою цьогорічної Мальти. Як трансформується локальність і як її трансформують митці? Ми не навішуємо обраним проектам ярлика екзотики, як це було заведено робити у Європі з тим, що далеке. Навпаки, ми зацікавлені в тому, щоб показати локальність у світі глобальних мистецьких потоків та трансферів, як добровільних, так і вимушених війною чи економічною ситуацією.
Натхненням для такого бачення програми стала творчість турецького письменника Орхана Памука, лауреата Нобелівської премії з літератури 2006 року, роман якого «Мене називають Червоний» покладено в основу опери «Ja, Şeküre», замовленої спеціально для цьогорічного фестивалю. Її автором є один із найоригінальніших польських композиторів середнього покоління Александр Новак. Лібрето та музичні фрагменти опери будуть представлені під час Фестивалю Мальта Познань 2023. Прем’єра супроводжуватиметься зустріччю з Орханом Памуком.
Уся творчість Орхана Памука зосереджена на зіткненні двох культурних ареалів – західного та східного. У «Мене називають Червоний» це зіткнення відбувається у сфері естетики, а саме у образному мисленні. Шляхом зіткнення османської традиції мініатюрного живопису та ренесансного венеціанського мистецтва, заснованого на відображенні дійсності, письменник малює картину Туреччини, розірваної між Азією та Європою. Водночас він ставить питання дещо ширше: про співвідношення між локальним і глобальним, периферійним і центральним, між рухом і осілістю. Він вводить у дискусію тему культурних потоків, циркуляції та переміщення ідей, менталітетів і практик, які є ключовими для запрошених цього року перформативних митців та мисткинь.
«The Divine Cypher» афро-бразильської мисткині Ани Пі є результатом дослідження гаїтянської спадщини вуду та її місця в сучасній уяві Гаїті, тобто в сучасних гаїтянських міських танцях. Результатом тривалого дослідницького проекту також став перформанс «Yishun Is Burning» сінгапурсько-німецького митця Чой Ка Фай, який протягом багатьох років аналізує різні форми азіатського шаманізму. В обох виставах документальний опис ритуальних переживань стикається з «уявою творців, які показують, як традиція перейшла до сучасних танцювальних форм». «Dandyism» Патріка Зізи, у свою чергу, відноситься до конголезького феномену дендизму, представляючи багатство та оригінальність конголезької уяви, яка перейняла стиль європейських джентльменів і використала його на свій лад та для власних потреб. У свою чергу, білоруський перформер Ігор Шугалєєв у спектаклі «Ich heiße Frau Troffea» режисера Сергія Шабохіна розповідає про свій досвід пошуку свободи, яку він знаходить у русі тіла на берлінських рейвах – переслідуваному режимом Лукашенка перформеру довелося покинути Білорусь у 2020 році.
Через своє тіло, рух і образ усі вищезгадані митці показують, як уява вловлює та виражає старі практики в нових формах, як танець стає відображенням свободи, як те, що далеке, стає близьким завдяки мистецтву. Водночас, роздивляючись історії та досвід, які донедавна були поза інтересом європейських театрів і фестивалів, вони доводять, що європоцентрична перспектива сприйняття реальності обмежена. Перенесення неєвропейських історій і досвіду в європейський мейнстрім – це деколоніальна практика, яка відображає соціокультурний контекст сучасної Європи та забезпечує динамічність європейської культури.
Це не означає, що європейський інтеркультуралізм позбавлений проблемам. У творчості Памука герої, з одного боку, виступають за європейську раціональність, прогрес і сучасність, з іншого – не в змозі емоційно вийти за межі свого світу і завмирають у інертному існуванні. Інтеркультуралізм – справжній виклик для сучасної Європи, про який ми поговоримо під час Форуму (серії відкритих дебатів та зустрічей з авторами, що організовуються протягом багатьох років). Як зберегти баланс між культурними силами, що стикаються одна з одною, та як модернізуватися, не втрачаючи власної ідентичності? Ми розглянемо теми, пов’язані з Туреччиною – як її парадоксальний секуляризм, її відносини з Європою, так і місце ісламу в самій Європі, а також відносини між центром та периферією в сучасній культурі.
Ми не забуваємо, що сила мистецтва полягає не лише в критичному погляді на дійсність, але й у створенні простору, у якому можна позбутися смутку чи страху під час спільного святкування. Фестиваль розпочне вуличний парад, який об’єднає людей різних культур, поколінь та досвіду. Наймолодших учасників та учасниць разом із сім’ями запрошуємо на вистави театру «Червона валізка» та театру «Мозаїка», які відбуватимуться у публічному просторі.
До послуг глядачів, як і кожного року, буде Фестивальний центр: місце концертів і тихої дискотеки, дискусій Форум, майстер-класів для дітей, а також відкритих зустрічей за кавою та неформальних розмов про події фестивалю. Цього року Фестивальний центр буде розташований у Фундації Мальта, у самому центрі міста, в історичній будівлі Аркадія на вул. Ратайчака 44. Ольга Стрижньова підготує для фестивалю величезний відкритий простір з виходом на терасу, з якої відкривається панорама міста та вид на площу Свободи. Тут відбудеться концерти та творчі заняття для дітей у рамках програми «Дітям можна», яка цього року влітку святкує своє 10-річчя, кураторками якої є Майя Бжозовська та Ельжбета Невядомська. Усі заходи, що відбуватимуться у Фестивальному центрі, будуть безкоштовними.
Музичним фіналом цьогорічної Мальти стане концерт Baasch, одного з найоригінальніших виконавців польського електро. Ми організовуємо цей захід у співпраці з Stonewall Group – музичне видовище також стане завершенням Poznań Pride Week.
Сподіваємося, цьогорічна програма дозволить пізнати реальності, яких ми не знаємо, хоча інколи вони поряд з нами. Такий фестиваль стає місцем розширення можливостей і деколоніальних практик, залишаючись відкритим і привітним простором.