Orhan Pamuk

Orhan Pamuk to obecnie jeden z najwyżej cenionych pisarzy na świecie. Jest laureatem wielu prestiżowych międzynarodowych nagród literackich, w tym literackiej Nagrody Nobla, którą otrzymał w 2006 roku. Jury doceniło autora, który „w poszukiwaniu melancholijnej duszy swojego rodzinnego miasta odkrył nowe symbole zderzenia i przenikania się kultur”. Uzasadnienie Akademii Szwedzkiej bardzo dobrze podsumowuje charakter prozy Pamuka, w której często pojawia się wątek poczucia rozbicia lub utraty tożsamości, wywołanej przez konflikt między europejskimi a muzułmańskimi wartościami. Porusza ona głęboko zakorzeniony problem napięcia między Wschodem a Zachodem, religijną tradycją a sekularyzmem. 

Orhan Pamuk urodził się 7 czerwca w 1952 roku w Stambule, w zamożnej tureckiej rodzinie. Studiował architekturę, którą po trzech latach porzucił na rzecz studiów dziennikarskich. Nigdy jednak nie pracował w zawodzie i po ukończeniu studiów, w wieku 23 lat, zdecydował, że zajmie się literaturą. Jest autorem m.in. tak docenionych powieści, jak Śnieg, Nazywam się Czerwień, Dom ciszy, Czarna księga, Muzeum niewinności, Rudowłosa i esejów Inne kolory. W maju tego roku Wydawnictwo Literackie opublikowało jego najnowszą powieść Noce zarazy.

Pisarz często wypowiada się na ważne i drażliwe w Turcji tematy społeczno-polityczne. W 1998 roku odmówił przyjęcia tytułu artysty państwowego. „Przez całe lata krytykowałem państwo za podyktowane ograniczonym nacjonalizmem wtrącanie do więzień pisarzy, by w ten sposób rozwiązać siłą problem kurdyjski” – uzasadniał swoją decyzję. W 2005 roku, po tym jak odważył się poruszyć na forum międzynarodowym temat masowych mordów dokonanych przez Turków na Ormianach i Kurdach na początku XX wieku, wytoczono mu proces o obrazę narodu tureckiego. Proces Pamuka odbił się szerokim echem na świecie. Ostatecznie sprawę umorzono. Pisarz ze względu na swoje liberalne poglądy, negatywny stosunek wobec islamskiego fundamentalizmu i krytykę tureckiego rządu nie jest dobrze postrzegany w samej Turcji. Jego najnowsza książka Noce zarazy również wzbudziła kontrowersje i pisarza oskarżono o obrazę Mustafy Kemala Ataturka, ojca i pierwszego prezydenta Republiki Turcji, oraz tureckiej flagi. 

*** UA ***

Орхан Памук нині є одним із найшанованіших письменників у світі. Він є лауреатом багатьох престижних міжнародних літературних премій, зокрема Нобелівської премії з літератури 2006 року. Журі відзначило автора, який «у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур». Обґрунтування Шведської академії дуже добре описує характер прози Памука, у якій часто присутня тема відчуття розбитості чи втрати ідентичності, спричиненої конфліктом між європейськими та мусульманськими цінностями. Він порушує питання глибоко вкоріненої напругу між Сходом і Заходом, релігійною традицією та секуляризмом.

Орхан Памук народився 7 червня 1952 року в Стамбулі в заможній турецькій родині. Спочатку він вивчав архітектуру, яку покинув через три роки, щоб почати вивчати журналістику. Однак за фахом він ніколи не працював і у 23 роки, після закінчення університету, вирішив зайнятися літературою. Памук є автором таких відомих романів, як «Сніг», «Мене називають Червоний», «Мовчазний дім», «Чорна книга», «Музей невинності», «Рудоволоса жінка» та есеїв «Інші кольори». У травні цього року «Видавніцтво Літерацкє» (Wydawnictwo Literackie) опублікувало його останній роман «Чумні ночі».

Письменник часто висловлюється на важливі та гострі суспільно-політичні теми Туреччини. У 1998 році він відмовився прийняти звання «народного письменника». «Роками я критикував державу за те, що вона ув’язнює письменників через свій вузький націоналізм, щоб силою вирішити курдське питання», – пояснив Памук. У 2005 році, після того як він наважився підняти на міжнародному рівні тему масових вбивств турками вірменів і курдів на початку ХХ століття, на нього було відкрито справу за образу турецького народу. Суд над Памуком набув широкого резонансу в усьому світі. Зрештою, справу було закрито. Письменника не дуже добре сприймають у самій Туреччині через його ліберальні погляди, негативне ставлення до ісламського фундаменталізму та критику турецького уряду.